Вчора, 16 березня, кропивничани разом із маріупольцями, які знайшли прихисток від війни у Кропивницькому, вшанували пам’ять жертв трагедії Маріупольського драмтеатру.
Саме в цей день, два роки тому, російські окупанти скинули надпотужні авіабомби на театр у Маріуполі. Їх не зупинив напис великими літерами “ДЕТИ” на площі перед будівлею. Тоді загинули сотні цивільних, переважно жінки з дітьми, які ховалися там з надією, що театр ніколи не стане ціллю росіян. Точна кількість загиблих невідома і досі. Болючий спогад про цей терористичний акт не зітреться ані з народної пам’яті, ані з новітньої історії України.
Саме тому на площі перед обласним музично-драматичним театром ім. М.Л. Кропивницького і зібралися усі небайдужі, усі кому цей спогад болить і досі, аби нагадати й іншим про цю трагедію. Чи й варто говорити про символізм місця проведення акції – площа перед театром, але вже у Кропивницькому. Самі маріупольці з болем згадують яку важливу роль в суспільно-культурному житті міста відігравав їхній драмтеатр …
Іще одна символічна складова акції – напис «ДЕТИ» уже перед Кропивницьким театром, по периметру якого присутні встановили лампадки на знак вшанування загиблих у театрі Маріупольському. Першими запалені лампадки поклали керівник центру «ЯМаріуполь. Кропивницький» Дімітрій Голубченко, заступниця голови обласної військової адміністрації Катерина Колтунова, заступник міського голови Сергій Колодяжний.
“Трагедія Маріупольського драмтеатру сколихнула не тільки Україну, а й увесь світ. І ми повинні говорити про неї, щоб суспільство не забудувало про ті страшні злочини, що скоєні проти цивільного населення росіянами.”
– сказав Дімітрій Голубченко.
Також присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
“Причина сьогоднішнього зібрання трагічна, та ми вдячні що ми можемо бути на вільній українській землі і говорити про злочини російського агресора.”
– підсумувала ведуча акції.
Пам’ять про сотні людей, які стали жертвами кривавого злочину, назавжди у наших серцях. І навіть по завершенню акції, люди не поспішали розходитись, кожному було про що подумати. Однак звуки повітряної тривоги повертали кожного до жорстокої реальності, в якій ми живемо через наших сусідів рашистів.
