Як відомо, паспорт є посвідченням особи громадянина певної країни. Як правило, розрізняють два види паспорта – внутрішній та закордонний. Перший варіант паспорта засвідчує особу людини у тій країні, де вона проживає та громадянином якої є. Другий варіант паспорта посвідчує особу людини під час перебування в іншій країні.
Причини, через які кредитор вимагає паспорт позичальника
Кредитор вимагає паспорт позичальника під час оформлення кредиту, насамперед, для ідентифікації його особи – паспорт підтверджує, що позичальник – реальна людина, а не шахрай, який використовує чужі дані.
Кредитний договір вважається дійсним лише за наявності достовірних даних позичальника, при цьому банки та МФО запитують кредитний звіт за паспортними даними клієнта.
Чи можна взяти кредит без паспорта?
Зазвичай ні. Однак, є варіанти. Деякі кредитори можуть оформити кредит за закордонним паспортом, посвідченням водія або військовим квитком, але це трапляється дуже рідко і для цього потрібні вагомі підстави.
У МФО можна отримати мікрокредит за номером паспорта без пред’явлення оригіналу, але із високою процентною ставкою. У деяких банках можна оформити онлайн-кредит через сервіс Дія, якщо паспорт вже завантажений в систему.
Але повністю оформит кредит без фото можливо на сайтi https://bitcapital.online/ru/landing/kredit-bez-foto-onlayn
Чому паспорт є посвідченням особи
Паспорт – це офіційний документ, який видається державою для ідентифікації особи громадянина. Він містить основні відомості про людину: прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, фотографію, підпис та реквізити державного органу, який видав документ.
Паспорт визнається посвідченням особи, оскільки він видається державними органами (його підробка кримінально карається), містить унікальні персональні дані клієнта (прізвище, ім’я, дату народження), може містити біометричні елементи (цифрову фотографію, відбитки пальців та електронний чіп), забезпечує юридичний захист особи.
Хто і коли придумав паспорт
Історія паспорта йде в глибину століть. Ще у Перській імперії (V століття) існували документи, які дозволяли пересування територією держави. У Біблії (Неємія 2:7–9) згадується лист царя Артаксеркса, який дав його підданому право безпечного проїзду. У Стародавньому Римі використовувалися таблички (diploma), які служили перепусткою для державних службовців.
У Середні віки в Європі мандрівники та купці отримували рекомендаційні грамоти від правителів чи міської влади. В Англії (1414) король Генріх V ввів “проїзні документи” для захисту англійських підданих за кордоном.
У Російській імперії перший аналог паспорта з’явився в 1719 за Петра I – “проїжджі грамоти” для пересування всередині країни. Система внутрішніх паспортів в СРСР була введена в 1932 році, але ще довгий час сільські жителі їх не мали, тому не могли залишати населені пункти, в яких мешкали.
